Вечір пам’яті, присвячений 200-літтю від Дня народження Тараса Григоровича Шевченка

12 березня 2014 року з благословення завідувача Богословського відділення КПБА при філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича доц., прот. М.Щербаня, на філософсько-теологічному факультеті відбувся тематичний вечір, присвячений 200-літтю від Дня народження Тараса Шевченка.

Не могли оминути увагою ці дні і студенти філософсько-теологічного факультету, щоб ще раз долучитися до Шевченкової спадщини, актуалізувати його ідеї та й просто почитати віршів, тематика яких близька кожному.

img_8435_500

p3120133_500

img_8436_500

img_8437_500

Є дні, що минають і непомітно  зникають без сліду. Нічого не залишають по собі, нічого не знаменують собою. Але є день, що ніколи не минає, що завжди з нами. Бо він увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.

 З минулого віку і до нашого часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День який явив світові Шевченка – великого сина великого народу.

Ще ніколи постать Тараса Шевченка та його творчість не були такими актуальними для сучасних українців як зараз. І на це є дві причини – 200-річчя Кобзаря і, у першу чергу, Євромайдан. Шевченка не лише цитують, а й малюють. Тарас з плакатів на Майдані суровим поглядом дивиться на своїх побратимів – синів та доньок України. Вірші Великого Генія щодень лунають зі сцени Майдану. Шевченко – з нами.

Безстрашна революційність, запорізька жадоба волі, залізна впертість, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, гумор, незрівняна музика української мови, запах квітучих вишневих садків, пірамідальні тополі над білими хатами – все це в поезії Шевченка. Любити Шевченка – любити Україну. Любити Україну – любити Шевченка.

Пророчі його слова про долю України, яку він любив понад усе наразі не лише актуальні, а життєствердні… «Борітесе, поборете! Вам Бог помагає!» Шевченко в устах молодого вірменина з Майдану звучав так натхненно… А молодий вірменин пав першим… А далі ще сотня… Зараз її називають Небесною. Сотня світлих ангелів звитяги, що любили Україну так, як і заповідав Тарас «во время люте».

Після вшанування хвилиною мовчання ,,Небесної сотні”, у виконанні вокального ансамблю ,,Менестреля” прозвучала пісня ,,Гей, пливе кача”.

img_8434_500

Відтак, до вступного слова був запрошений декан філософсько-теологічного факультету, член-кореспондент НАПН України, професор Балух Василь Олексійович, який наголосив, що Шевченко є лакмусовим папірцем, що виявляє «самоіндентифікаційне здоров’я» нації, адже він – без заперечень світоглядний орієнтир для справжнього українця. Варте уваги і те, що наскрізною темою його поезії є звернення до християнської традиції, підняття етичної проблематики, адже поет розумів, що без духовності немає державності, яку хочуть сьогодні завоювати ворожі сили.

img_8440_500

Зі словами повчання звернувся завідувач Богословського відділення, доцент, протоієрей Микола Щербань, який зауважив, що ідея України була для Шевченка передусім, адже заради неї він поклав усе: пройшов через цькування, загнання, а як наслідок –  і передчасна смерть. В такий спосіб він освятив свої думки, щоб слідок за ним і ми могли черпати з них натхнення на відстоювання українських інтересів, збагачення свого духовного світу, примноження братерства та любові.

p3120141_500

Впродовж заходу багато віршів та поезій Кобзаря пролунало із уст викладачів та студентів факультету, а також у виконанні хору Богословського відділення прозвучали ,,Думи мої, думи мої”, і ,,Реве та стогне Дніпр широкий”. Святковий захід завершився виконанням постового наспіву ,,Покаяння двері”.

p3120145_500

img_8443_500

img_8446_500

img_8448_500

img_8450_500

img_8456_500

Україна – розкішний вінок з рути і барвінку, що над ним світять заплакані зорі... Поема жалю і смутку... краси і недолі... Віками терзали співучу душу України, виганяли з рідної хати. За Україну, за її долю і волю 10 років карався на засланні, але не каявся, наш Великий Кобзар, наш батько Тарас. Важко визначити, коли Шевченко був потрібніший рідному народові: чи в ті далекі жахливі часи, коли він був поневолений, чи сьогодні, коли Україна намагається виконати його заповіт «порвавши кайдани», що поневолюють  мільйони українців. Він вічно актуальний. У кожного - свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що йому найближче. Всяк бере у Шевченка стільки, скільки здужає. Всяк пише про нього так, як може. А сам Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Він росте і розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Шевченко – завжди попереду. До нього треба доростати усім життям!

Прес-служба

Богословського відділення