Богословське відділення / Священник Ігор Луцан взяв участь в онлайн-зустрічі духовенства і мирян Православної Церкви України та Української Православної Церкви,
: ГОЛОВНА :: ІСТОРІЯ ФАКУЛЬТЕТУ :: НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС :: ВИКЛАДАЧІ :: СТУДЕНТИ :: АБІТУРІЄНТУ :: ВИПУСКНИКИ :
: ХРАМИ :: КОНТАКТИ :: БІБЛІОТЕКА :: Студентське товариство «ACADEMIA ORTHODOXA» :: Державне визнання документів про вищу духовну освіту :: Переведення на навчання/Придбання другої вищої освіти :

Розклад занять



Наш банер




Священник Ігор Луцан взяв участь в онлайн-зустрічі духовенства і мирян Православної Церкви України та Української Православної Церкви

20 січня відбулася зустріч духовенства та мирян Української Православної Церкви та Православної Церкви України з метою налагодження миротворчих зв’язків обох Церков. Це вже друга зустріч неофіційних представників двох гілок українського православ’я. Цього разу вона відбулася онлайн.

image_500

Перша спільна зустріч була організована 5 липня 2022 року в Софії Київській та призвела до укладання спільної Декларації порозуміння. Ініціаторами діалогу виступили віряни УПЦ та ПЦУ, які налаштовані подолати напружені відносини між двома Церквами. Спікерами та модераторами другої зустрічі стали священники Сергій Прокопчук (Сарненська єпархія УПЦ), Андрій Пінчук (Дніпропетровська єпархія УПЦ), Богдан Огульчанський (Переяславсько-Вишневська єпархії єпархія ПЦУ), Володимир Мельничук (Італійська архиєпархія, Вселенський Патріархат), архимандрит Кирило Говорун (доктор філософських наук, професор Університетського коледжа Стокгольма), Андрій Смирнов, доктор історичних наук, директор ГО «Центр святого Кирила Лукаріса», Костянтин Сігов, кандидат філософських наук, керівник видавництва «Дух і Літера» та інші.

«Нас сьогодні зібрала велика трагедія, коли у годину війни багато українців, об’єднавшись навколо багатьох різних справ, не можуть ніяк об’єднатися навколо віри у Христа… і, на жаль, у своїх взаємовідносинах [ми] не показуємо приклад любові», – звернувся до учасників зустрічі о. Сергій Прокопчук. Він назвав дві основні складові такої ситуації: сприйняття УПЦ як «московської церкви», пов’язаної з агресором, та ставлення до ПЦУ, як до «розкольницької церкви», оскільки вона визнана не всіма помісними Церквами. На його думку, ці упередження мають перспективи позитивного вирішення, тим більше у світлі вже існуючої Декларації порозуміння.

.png_500

Священник Павло Лисенко з ПЦУ нагадав, що ще у 2011–12 роках, коли він був у юрисдикції УПЦ, на зборах Яготинського вікаріатства Київської єпархії УПЦ у Феофанії єпископ Яготинський Серафим Дем’янов закликав духовенство ставитись до представників Київського Патріархату як до братів, з якими все одно доведеться миритися, об’єднуватися та служити разом. Ще тоді в керівництві УПЦ дійшли розуміння необхідності примирення зі своїми опонентами. Так само архиєреї обох Церков могли б сьогодні на єпархіальних зібраннях формувати миротворчі настрої у духовенства та вірян.

326400138_892586945420807_3644413363462336142_n_500

Протоєрей Андрій Пінчук (УПЦ), нагадав присутнім про колись створену міжконфесійну організацію з представників УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, протестантів та ін. для координації зусиль у пенітенціарному служінні. Схожа організація із зацікавлених членів УПЦ та ПЦУ могла б допомогти у вирішенні спільних проблем цих Церков.

В’ячеслав Горшков, співробітник Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, висловив ідею спільного дослідження Святого Письма вірянами різних юрисдикцій. Досвід такого дослідження є в УПЦ. Наприклад, свого часу на базі Преображенського собору в Києві були започатковані спільні біблійні дослідження, які зближали православних різних юрисдикцій і навіть протестантів.

Архимандрит Кирило Говорун у своєму виступі говорив про необхідність відрізняти причини від приводів. Він навів приклад, коли в УПЦ часто відмовляються від діалогу з ПЦУ на підставі небажання мати справу з «розкольниками». Але саме для подолання розколу і треба вступати в діалог. Також у ПЦУ постійно називають УПЦ «московською церквою». У результаті обидві структури не можуть домовитися.

На думку о. Кирила, великою помилкою є ототожнення Церкви винятково з єпископатом. Насправді звичайні віряни можуть прискорити об’єднання Церков, підганяючи розгублений єпископат до діалогу з опонентами. Наприклад, прості віряни могли б активно підтримати ідею ректора Київської духовної академії та семінарії УПЦ архиєпископа Сильвестра Стойчева винести рішення українського церковного питання на всеправославний рівень, а отже вступити в діалог із Константинопольською, Александрійською та іншими Церквами.

Протоєрей Богдан Огульчанський (ПЦУ), як математик за освітою, запропонував схематичні моделі, що пояснюють взаємини та стереотипи між УПЦ, ПЦУ та українським суспільством.

Його фактично доповнив ректор Волинської православної богословської академії ПЦУ протоєрей Володимир Вакін. На його думку, українці залишаються заручниками нав’язаної РПЦ парадигми, згідно з якою православ’я є конфедерацією незалежних одна від одної помісних Церков. Тоді як в решті православного світу зберігається традиційне історичне розуміння Церкви як соборної організації при координації спільної діяльності Вселенським Патріархатом.

Координаторка ініціативи «Діалог у дії», соціолог Тетяна Калениченко наголосила, що зараз є вікно можливостей, коли не тільки віряни, а й інші структури, крім єпископату, мають право не тільки озвучувати власну думку, а й розробляти стратегію поведінки та змінювати церковні структури. Зі свого боку дослідниця і співкоординаторка проєкту Лідія Лозова зазначила, що хоча сама є вірянкою ПЦУ, а наразі – Вселенського Патріархату, проте на прохання друзів із УПЦ долучилася до організації громади УПЦ у Німеччині, оскільки їм було важливо мати свою парафію.

Єромонах Йов Ольшанський, колишній клирик Львівської єпархії УПЦ, також підтвердив, що після переходу до ПЦУ у нього залишилися теплі стосунки з усіма священниками, з якими раніше служив. Однак «православних через наші сварки стає все менш», – сказав він. Віряни перетікають у католицтво, яке виглядає більш соборним, спокійним та монолітним.

Священник Володимир Мельничук (Вселенський Патріархат), спостерігаючи за процесами в українському православ’ї з-за кордону, назвав проблемною ситуацію, коли священник УПЦ займає примирливу позицію щодо ПЦУ, а кістяк його громади залишається проросійським через багаторічну односторонню церковну пропаганду. УПЦ має остаточно вирішити питання свого статусу. Поки вона якимось чином залежна від РПЦ, до неї не буде довіри з боку ПЦУ, що ускладнює єднання православних.

7_500

Водночас ПЦУ, на думку о. В. Мельничука, має запропонувати такий проєкт, який би зацікавив опонентів із УПЦ. Наприклад, запропонувати іншу модель відносин між єпископами, священниками та мирянами, дати ґрунтовні відповіді на пастирські виклики сучасності, активно запроваджувати «розмосковлення» церковних обрядів і звичаїв, створити потужну наукову базу для літургійного оновлення, яке має стати основою євхаристійної освіти мирян. На парафіях уже зараз потрібно готувати людей до єдності. І в УПЦ, і в ПЦУ починати відновлювати традиції Київської Церкви, щоб бути подібними один до одного, позбавившись залежності від московських звичаїв.

Серед багатьох стереотипів, які існують у церковному середовищі, учасники зустрічі називали наївне уявлення про передачу благодаті/канонічності священнослужителям. Архимандрит Кирило Говорун зазначив, що ототожнювати хіротонію (покладання рук на голову священнослужителя) з поставленням у священницький сан неправильно. Він пояснив, що в Церкві хіротонії були завжди, але вони не завжди практикувалися. Інколи їх опускали – до певного періоду. Однак у цей час значно важливішими були обрання та рецепція, яких ніколи не опускали. Єпископа поставляли в сан не покладанням рук, а більш важливим актом: підтримкою церковного народу через виголоси «Аксіос!» на богослужінні. Секретних хіротоній, тобто висвячення духовенства без участі народу, не може бути, і це більш суттєве порушення канонічних норм, ніж недоліки у хіротоніях.

Показово, що в УПЦ якраз зустрічається практика непублічних (фактично таємних) хіротоній – наприклад, так були висвячені єпископи Нестор Доненко та Каллінік Чернишов – ніхто, крім вузького кола осіб, про це не знав.

Ілона Соколовська, головний редактор православного телеканалу «Глас», який у 2022 році припинив своє існування, презентувала учасникам зустрічі новий ютуб-канал «Віче», створений колишніми співробітниками «Гласу». На «Віче» запрошують цікавих співрозмовників для обговорення гарячих церковних тем. Ілона Соколовська запропонувала розглядати цей канал як абсолютно незалежний і доступний в обговоренні проблем українського православ’я.

Серед інших ініціатив, які лунали на зустрічі, були пропозиції розвивати церковну народну дипломатію (протоєрей Петро Семащук із УПЦ). Наприклад, влаштовувати спільні соціальні та просвітницькі заходи (що, до речі, передбачено «Основами соціальної концепції» як УПЦ, так і РПЦ); створення спільної групи з богословсько-канонічного діалогу (священник Ігор Луцан із ПЦУ); утворення міжконфесійного богословського ресурсу (архимандрит Серафим Панкратов із УПЦ), проводити спільні молебні на державні свята, панахиди в пам’ятні дні та відспівування воїнів (священник Павло Лисенко з ПЦУ) та ін.

Прихильники церковного примирення, які не змогли взяти участь у цій зустрічі, приєдналися до обговорення на допоміжних онлайн-каналах діалогової групи.

Зокрема, Сергій Шумило, кандидат історичних наук, директор Міжнародного інституту афонської спадщини, зазначив, що термін «канонічні території», який часто використовують у церковній полеміці, є доволі пізнім новотвором ХХ ст. Його переважно використовують у Московському Патріархаті для окреслення своїх територіальних інтересів за межами Росії. Водночас в історії Вселенської Церкви відомо чимало прикладів паралельного співіснування декількох канонічних східнохристиянських юрисдикцій на одній території. Наприклад, церковна організація на території Перської імперії Сасанидів знає прецеденти існування в одному місті канонічних єпископів двох патріархатів із власними окремими єпархіями і парафіями (див. монографію д-ра о. Грегора Приходька, який викладає канонічне право у Паризькому католицькому університеті).

У сучасній практиці Америки та Західної Європи також мирно співіснують паралельно єпархії багатьох православних юрисдикцій, серед яких навіть Православна Церква Америки, автокефалію якої, між іншим, визнають не всі. Натомість всі єпископи місцевих юрисдикцій об’єднані у спільний орган – Постійну конференцію канонічних православних єпископів Америки. Крім того, є навіть прецеденти підвійного підпорядкування єпархій (наприклад, єпархії «нових земель» на Півночі Греції мають підвійну юрисдикцію – одночасно входять і до юрисдикції Вселенського Патріархату, і до юрисдикції Афінського Синоду Елладської Церкви).

Сама РПЦ також долучилася до створення в Америці трьох паралельних церковних структур на одній території – це вже згадана автокефальна Православна Церква в Америці, Патріарші парафії РПЦ у США, а також РПЦЗ МП в Америці як самокерована Церква. У Європі теж паралельно існують єпархії РПЦ, РПЦЗ МП та окрема Архиєпископія західноєвропейських парафій російської традиції у складі РПЦ. Ніщо не заважає їм мирно уживатися на одній території з кількома єпископами в одному місті одночасно.

Усі згадані факти та пропозиції стануть предметом подальшого обговорення наступної зустрічі представників УПЦ та ПЦУ, яку планують зробити очною.

За матеріалами

РІСУ


Версія для друку
Автор: zan-lu
Дата створення: 2023-01-30
Рубрика: Загальноцерковні новини
Перегляди: 51

Пошук

Наші друзі

Івано-Франківський Богословський Інститут ім. преп. Феодосія Манявського

Вища Богословська Академія при Івано-Франківському Єпархіальному Управлінні ПЦУ

Київська Православна Богословська Академія

Дніпровська Духовна Семінарія

Львівська Православна Богословська Академія

Волинська Православна Богословська Академія

cerkva.te.ua

Рівненська духовна семінарія



eXTReMe Tracker

Пишіть нам. Е-mail:
Всі тексти, зображення, ілюстрації та інший вміст цього веб-сайту є власністю
Богословського відділення КПБА при ФТФ ЧНУ ім. Ю. Федьковича.
При використанні будь-якої інформації з даного сайту посилання
на
www.bogoslov.cv.uaОБОВ’ЯЗКОВЕ.